Олександр Андросов – не просто продюсер, ведучий і автор сценарію української версії телепрограми "Що? Де? Коли?". Він – людина, яка створила українську версію клубу.

В інтерв'ю сайту "24" він розповів про те, як в ефірі українських телеканалів з'явилася вітчизняна версія гри, пояснив, чому число розуму на планеті – це величина постійна, і розшифрував універсальну формулу всього.

 

Складається таке враження, що велика частина найяскравіших учасників української телеверсії "Що? Де? Коли" – родом з Одеси. Чому так? Одеса – місто, яке народжує таланти?

Одеса – це, безумовно, місто, яке народжує таланти. Але більша частина учасників "Що? Де? Коли?" – не одесити. Вони, звичайно, є, але більша частина – кияни, дуже багато людей є з Харкова.

Збірна Знаменитих Одеситів з'явилася, коли ми думали створити команди різних міст. Дуже легко у нас з'явилася Збірна Києва, легко з'явилася Збірна Кривого Рогу. Але найпростіше склалася команда одеситів, де у нас було не шість претендентів, як це необхідно, а десь людей 30, кожен з яких дуже органічно виглядав би за столом програми. Кожен з них був і цікавий, і відомий. Тому виникла ідея в рамках Ліги Зірок, де грають зірки кіно, шоу-бізнесу, політики, зробити окрему команду – Знаменитих Одеситів. Час показав, що ми не помилилися. Це виявилася одна з найбільш, ясна річ, веселих, але ще й одна з найбільш непередбачуваних і яскравих команд клубу.

Чому непередбачуваних?

Тому що неможливо спрогнозувати, чим закінчиться гра з їхньою участю. Вони можуть, як дуже яскраво перемогти, так і не менш яскраво програти. Причому це не залежить від складності запитань, що лежать на дзеркальному столі.

Але в будь-якому випадку буде видовище?

У будь-якому випадку буде видовище. Я приходжу на тренування команди, а тренування перед іграми – це обов'язкова частина підготовки до знімального процесу. І я чую, що говорить капітан гравцям своєї команди. Установка "Якщо ми два рази за гру пожартуємо вдало – це вже добре" могла прозвучати тільки за столом команди Знаменитих Одеситів.

Але кількість вдалих жартів за гру – вона ж не лімітована?

Звичайно, ні. Вони жартують набагато частіше.

 

Я правильно розумію, що Ви – людина, яка привела програму "Що? Де? Коли?" в Україну?

Дуже велика спокуса сказати: "Так, звичайно, це – я!" Але рух в Україні існував і задовго до мене. Десятки і сотні команд в різних містах грають в спортивну версію "Що? Де? Коли?", де велика кількість команд одночасно відповідають на певну кількість запитань, потім визначаються переможці. Регулярно проводяться чемпіонати України, чемпіонати областей. Практично у всіх великих містах і районних центрах є свої команди. Український рух з'явився задовго до того, як я почав цим займатися. Сильні гравці там з'явилися задовго до того, як я дізнався, що в Україні є цей рух. Але телевізійну версію в Україну дійсно привели ми з колегами – 9 лютого 2008 року відбувся перший ефір, тоді ще – на Першому національному каналі.

Навіщо Вам це було потрібно?

Мені було цікаво. Я почав займатися "Що? Де? Коли?" в 1999 році і якось відразу пішло. Ми були командою новачків, в першому ж турнірі ми зайняли призове місце при тому, що там брали участь і професійні гравці в тому числі. Мене запросили пограти за одну з досить сильних команд. Ми з цією командою займали призові місця і на всеукраїнських, і на міжнародних турнірах.

Потім стало цікаво займатися організацією турнірів. Ми зробили багато турнірів, я придумав новий формат гри "Що? Де? Коли? Марафон", коли велика кількість запитань грається без перерв. Ми з моєю групою, яка готувала марафони, провели їх сім. Це були і добові марафони, і марафони на 777 питань, марафон, який є рекордним і на цей момент, коли ми зіграли 1001 питання за 36 годин 25 хвилин без перерв. Після того, як я став робити марафони – цей формат став популярним. Зараз вони проводяться в різних країнах регулярно.

 

І як від цього всього Ви прийшли до організації телевізійної версії?

Мені завжди хотілося чогось більшого. Ми вирішили з моїми колегами спробувати зняти телевізійну версію програми "Що? Де? Коли?". Думки і спроби це зробити були раніше. У 2001 році вперше поїхали на телеканал "Інтер". Але тоді нам сказали, що нема чого в Україні знімати проект, який, на думку керівництва каналу, очевидно, буде набагато гіршим за оригінал, по-перше, а по-друге, оригінал транслюється і на Україну теж. Напевно, щось в цих словах було, але ми цього не розуміли. І досі, в принципі, цього не зрозуміли.

Проте, ми не залишали надії, що цей проект отримає прописку і в Україні. У 2007 році знайшли і потенційних партнерів, і канал, який погодився з нами співпрацювати. Домовилися з москвичами, купили ліцензію і запустилися. У першому ж сезоні відбулося 32 гри, а це дуже багато. Ось відтоді "Що? Де? Коли?" – в ефірі українських телеканалів.

Бізнес на мізках – це прибутково?

Будь-який бізнес будується так, щоб це було вигідно. Напевно, він не зрівняється з торгівлею нафтою, але так, гроші приносить.

Мені здається, що це справа, як мінімум, цікавіша, ніж торгівля нафтою...

Кому як. Можливо, для когось торгівля нафтою – це кайф якийсь незвичайний. Кожен вибирає для себе. Мені цим займатися дуже цікаво. Більше того, якби поруч працювали люди, яким це було б нецікаво, або якби для мене це був просто бізнес – ми б, напевно, давно зійшли з розуму.

 

Ми кожен день працюємо з величезною кількістю запитань. Тільки пошта програми "Що? Де? Коли?" – це приблизно 6 тисяч листів на місяць, виходить приблизно 200 листів у день. Тобто кожен мій ранок починається з того, що я приходжу і читаю пошту. Ми працюємо над запитаннями для різних турнірів і над питаннями бізнесу. Тобто ми маємо справу з величезними шарами інформації день у день. Якщо від цього не отримувати кайф, якщо це не любити, якщо кожен день не варитися у цьому... Я слабо уявляю людину, яка б цим займалася просто заради грошей.

В Україні багато людей, які багато знають?

Звичайно. Багато людей освічених, багато людей начитаних, багато людей, які багато знають. Це різні люди, які не знайомі один з одним. Більше того, розумна людина й ерудована людина – це теж різні люди. Є багато людей, яким цікава гра "Що? Де? Коли?", які беруть участь в абсолютно різних іграх, в абсолютно різних форматах. Зараз з'явилися якісь ігри, що опосередковано пов'язані зі "Що? Де? Коли?", не будучи при цьому цією грою.

Тому дуже приємно, що з появою української телевізійної версії гри "Що? Де? Коли?" таких ігор в Україні, таких заходів, людей, які стали займатися організацією таких заходів – їх стало набагато більше.

 

Часто озвучується думка, що ерудиції, свободи і освіти молоді сьогодні не вистачає. Ви з цією думкою згодні?

Точно такі ж думки були і 50 років тому, і 100 років тому і 1000 років назад. Кожне нове покоління на якомусь етапі здається дещо дурнішим за попереднє, що, безумовно, не є правдою. У кожному поколінні є дуже недурні люди, в кожному поколінні є люди, яким не потрібно взагалі нічого. Мені здається, що число розуму на нашій Землі – це величина постійна, незалежна від часу, в якому ми існуємо. Багато хороших діток зараз, це я точно знаю.

Саме точно?

В Одесі ми зробили Інтелект-клуб, це стаціонарний майданчик, на якому практично щодня відбуваються якісь інтелектуальні ігри. Раз в тиждень грається шкільна ліга у нас, раз в тиждень грається студентська ліга, це крім всіх інших ігор. Я бачу діток, які приходять туди грати. Шестикласники, семикласники, старшокласники, студенти – це шалено цікаві хлопці. Із задоволенням буду спостерігати за тим, як вони будуть дорослішати, якщо вони будуть продовжувати приходити в клуб, в якісь дорослі ліги, я з задоволенням буду дивитися, чим вони будуть займатися в житті, тому що мені здається, що у багатьох з цих хлопців є величезні перспективи. Дуже хороша молодь. Дуже хороші діти.

Багато знати – це складно?

Ні. Але що значить "багато знати"? Можна бути дуже вузьким фахівцем в якійсь одній сфері, знати про неї абсолютно все, але нічого не знати про всі інші галузі.

 

Не знаю, чи складно це. Я знаю, що для того, щоб знати багато, процес отримання знань повинен бути цікавий. Повертаючись до розмови про сферу освіти. Основна мета і завдання системи освіти – навчити дитину вчитися. Не відбити у неї інтерес до пізнання чогось нового. Абсолютно все нове і цікаве починається з подиву. Як росте ця квітка, чому вона повертається? Цікаво! Давай про це дізнаємося більше!

У дитинстві мене постійно щось дивувало, мене постійно дивує щось зараз. Якщо мене щиро щось дивує, я хочу дізнатися про це більше. Якщо хочу дізнатися більше – знайду спосіб, як це зробити. Погано – це не не знати чогось. Погано – це не хотіти щось знати, нічим не цікавитися, не дивуватися, не радіти відкриттям. Емоційна та інтелектуальна байдужість – ось це вбиває.

За Вашими спостереженнями, українці вміють дивуватися?

Я б тут не поділяв. Люди в принципі дивуються. Ми живемо в дивовижний час. Величезна кількість винаходів з'являються буквально кожен день. Ви відкриваєте будь-яку сторінку в Інтернеті – і дивуєтесь тому, як таке можливо, що у нас це відбувається. Коли встигли взагалі так просунутися? Я коли ріс, у мене був дисковий телефон. Якщо мене немає вдома – він просто дзвонить, і я навіть не знаю, дзвонив мені хтось чи ні. Я не знаю, як батьки відпускали мене гуляти на п'ять годин: не було взагалі ніякого зв'язку! Зараз за короткий проміжок часу з'явилося абсолютно все.

Ви самі себе вважаєте успішною людиною?

Філософське питання. Розумієте, успішна людина – це той, хто придумав для себе, що таке успіх і відповідає цьому своєму визначенню.

 

Нещодавно відповідав вже на схоже запитання і тому розмірковував на цю тему. У мене є улюблений приклад. Ось біжать три людини стометрівку. Один навіть не розраховував потрапити в фінал взагалі, але він прибіг третім. І для себе він – переможець. Інший мріяв посісти перше місце, але прибіг другим. Щодо того, хто прибіг третім – він начебто успішний. Але для себе він – лузер. І ось та людина, що прибігла за ним – вона дійсно більш успішна, ніж той, хто прибіг другим. Успіх – це не абсолютна величина.

Це те, що кожен сам закладає в це поняття?

Звичайно.

Ви що в нього закладаєте?

Успіх – це можливість займатися своєю улюбленою справою. Це – відчувати, що твоя сім'я нічого не потребує. Це – розуміти, що ти робиш щось не тільки для себе, але і ще для когось. Розуміти, що те, чим ти займаєшся, крім іншого, приносить ще й певну користь. Природно, це якась фінансова незалежність. Можливість спілкуватися з цікавими людьми. Ось все це в комплексі може в якійсь мірі бути критерієм успішності.

Є універсальна формула, як досягти лідерства в своїй справі?

Є. Причому, це універсальна формула не тільки лідерства, а взагалі всього.

 

І яка це формула?

Пахати. Поставити собі чітку мету, розуміти, куди ти хочеш прийти, і пахати. Інших рецептів немає взагалі.

Так, по дорозі може пощастити – і все станеться трохи швидше. Може не пощастити, і тоді шлях буде повільніший. Але рецепт все одно один.

Досягнення, яким Ви зараз пишаєтеся найбільше?

Ну, у мене донька чудова. Я вважаю це – моє головне досягнення.