Денис Гурський – людина, яка в черговий раз довела, що за бажання і творчого підходу до справи можна не лише створити власний бізнес, а й вибудувати для нього цілий ринок.

Експерт у сфері open data та IT для державних сервісів, засновник технологічної громадської організації SocialBoost і першого в Україні некомерційного інкубатора відкритих даних Open Data Incubator 1991 Денис Гурський в інтерв'ю сайту "24" розповів про те, як почати реформувати державний сектор для спільного блага, що потрібно для створення успішного бізнес-інкубатора в Україні і з ким потрібно працювати, щоб досягти максимального успіху.

 

У країні, де немає ринку, де не поважають авторське право, де вочевидь недостатньо умов для розвитку, Ви вирішили створити стартап-інкубатор. Навіщо Вам це все було потрібно?

Це біографічне питання або економічне?

І те і інше.

Добре. Я повернувся в Україну в 2012 році. Не збирався тут ні стартапами займатися, ні хакатонами, ні реформу відкритих даних робити. Так склалося, що у мене був місяць вільний, і я приїхав, щоб тут все роздивитися.

Ми зібрали групу друзів, з якими зробили перший хакатон Social Boost на тему соціальних інновацій. Виявилося, що це суперуспішна тема – в Україні ніхто не займався залученням програмістів до якихось суспільно значущих проблем. Я залишився, ми почали робити хакатони чи не кожні три місяці. Дуже швидко з'явилися спонсори, в тому числі Microsoft, ми зареєстрували громадську організацію і назвали її на честь першого івенту – Social Boost. Ця серія хакатонів прокотилася по всій країні на абсолютно різні теми – міський транспорт, енергетика, агро, переселенці з Донбасу і Криму і так далі.

 

Вам особисто це навіщо треба було?

Мені подобалося, що українські програмісти нарешті відволіклися від написання коду для комерційних завдань за кордон на вирішення проблем в Україні. Буквально через півроку роботи виявилося, що будь-який сервіс, який ти хочеш написати в Україні, впирається в те, що у тебе немає інформації. Найчастіше ця інформація є у держави, вона називається "великі дані", і вони закриті: транспортні розклади, розклади лікарень, міські бюджети, державний бюджет, абсолютно всі реєстри. Вся інформація закрита.

У тому ж році вже працював закон про доступ до інформації, але максимум, на який можна розраховувати, – криво відсканований листочок. Для програміста – це ніщо. Але якби у нього ця інформація була в структурованому вигляді, то написати якийсь сервіс – це на раз. Буквально два дні – і ти зробив транспортний додаток для Києва або додаток, що дозволяє українським фермерам краще управляти господарством.

Тобто, що завгодно?

Що завгодно. Були б дані. Це як конструктор, на якому все дуже добре будується. Словом, так ми вплуталися в реформу, витратили два роки, написали портал data.gov.ua, брали участь в просуванні законопроекту, лобіюванні постанови. Я цілий рік працював радником прем'єр-міністра, лобіював цей перелік з більш ніж 300 реєстрів, обов'язкових для відкриття. Реформа вийшла, і це – один з каталізаторів. Далі ми почали працювати зі стартапами у вигляді інкубатора 1991, тому що хакатон – це не дуже ефективно.

Чому?

Тому що в понеділок, після хакатону, люди йдуть на роботу або навчання і забувають про те, що вони хотіли зробити щось велике.

 

Тому точно можу сказати, що інкубатор 1991 – проект еволюційний, він з'явився швидше не як бажання зробити що-небудь, а як результат реформ і відповідь на потреби ринку. Коли у тебе є можливість працювати з даними – це пришвидшує розвиток стартапу. Коли у тебе є можливість зробити не просто стартап, а стартап, який відповідає викликам якої-небудь галузі, – це дає привід зробити його в партнерстві з профільним міністерством. Це зовсім інший рівень проекту.

Ще один важливий фактор – в Україні є велика проблема з посівним фінансуванням.

Тобто?

Тобто, знайти великі гроші, коли ти вже виріс – можна, але тобі відразу запропонують виїхати за кордон. Знайти зовсім маленькі гроші – 5, 10, 15 тисяч доларів – теж можна, але їх недостатньо, щоб побудувати стартап. Щось десь між цими категоріями є у сфері грантового фінансування. Ми знаємо, як грамотно будувати взаємини з донорами, допомагаємо будувати такі ж взаємини стартапам. Потенціал донорів на ринку стартапів недооцінюють, хоча він величезний і з ним можна працювати.

 

Сама ідея інкубатора з'явилася тому, що ми з усім цим можемо допомогти. За час розвитку інкубатора 1991 вдалося зібрати команду менторів з понад 50 осіб, які можуть допомогти стартапу вирости, – інтерфейс, побудова партнерства, маркетинг і так далі. Абсолютно всі аспекти побудови стартапу закриті менторами. Ми не думали це робити саме так, але склавши все, що у нас було на руках, отримали форму інкубатора. І результати за 2016 рік мені подобаються.

Хороші?

Ми ж на них не дивимося у процесі, ми дивимося вже за підсумком. У підсумку за минулий рік ми допомогли запустити 36 стартапів, і їм же допомогли знайти понад 500 тисяч доларів.

Чому Ви саме ідеолог? Не зовсім звично для України ...

Не знаю. Я патріот. Мені подобається наша країна. Я бачу, що де можна поліпшити, і не можу нічого з собою вдіяти, тому йду і покращую. З дитинства це роблю, ще у бабусі в селі організовував дітей, щоб вони йшли захищати ліс від приїжджих.

Борець за справедливість по життю?

Українські стартапи – це дуже важлива рушійна сила. Вони реформують держсектор, не перебуваючи в ньому, допомагають розвивати ключові галузі. Хочу, щоб вони розвивали свій бізнес тут і починали експортувати, а не виїжджали в іншу країну. Не хочу, щоб усім, що їх пов'язує з Україною, був рядок походження в біографії засновників проекту. Вони ж їдуть не тому, що вони хочуть виїхати, а тому, що вони тут не бачать можливостей.

 

Минулого року один із бізнес-аналітиків сформулював, що ринок стартап-інкубаторів в Україні – це провальний стартап. Ви вже довели, що це не так?

Я б сказав, що в класичному розумінні стартап-інкубатори в Україні приречені. Тому що всі, хто намагався робити це тут, робили їх за моделлю Силіконової долини, за ізраїльською моделлю – все це не працює. Україна зараз в міжнародному контексті – майданчик для тестування нових моделей. Бізнес-моделей, моделей ведення війни, моделей політики, макроекономічних моделей. Всього! Такого, як тут, у світі ще не відбувалося. Ми в самому епіцентрі подій живемо. Тому будувати тут інкубатор за класичною моделлю не можна.

Потрібно придумати, як повернути грантові гроші у старптап-екосистему. Є відсутність людей з великою кількістю ідей на ринку, але великий потенціал в аутсорсингу? Потрібно придумати, як використовувати цю парадигму так, щоб це працювало. За статистикою 65% айтішників залучені в аутсорсинг, ще 10% – це стартапи, інші – фрілансери. За дослідженням PwC, неможливо аутсорсерів конвертувати у стартаперів, тому що вони не звикли нести відповідальність за свої дії і власну економічну спроможність. А фрілансерів – можна. Вони звикли робити продукти для інших людей, але вони повністю самостійні.

Тобто, якщо придумати нову формулу взаємодії – то все можливо?

Так, у нас можна конвертувати їх і домогтися того, що на ІТ-ринку вийде мало не 35% стартаперів. Це не аксіома, і потрібно думати далі, аналізувати факти і намагатися створювати нові моделі. Зараз саме час для цього в Україні.

 

Ви оптиміст?

Я прагматично дивлюся на речі. Упевнений, що будь-який бізнес будується, ґрунтуючись на гіпотезах. Ось все, про що я зараз говорю, здебільшого – це гіпотези. Але багато з них виявилися правильними і вже перевірені часом, нехай і невеликим.

Це досить оптимістичні гіпотези. Такі рідко висловлюють, особливо ті, хто працював радником прем'єр-міністра.

Потрібно просто намагатися будувати велику кількість взаємовигідних партнерств і не намагатися будувати виключно бізнес-конструкції. Якщо подивитися на ситуацію у світі, то зрозуміло, що час чистих бізнес-конструкцій вже пройшов. Потрібно давати відповіді на виклики. Викликів дуже багато, серед них є якісь суперглобальні. Але у нас в Україні – свої виклики. Стартапи перебувають сьогодні у вигідній позиції, їхнє становище дозволяє стати ключем до розгадки багатьох як мінімум економічних викликів, які стоять перед нашою країною.

Держсектор цього не може. По-перше, немає професійного розуміння ІТ-технологій, по-друге, у них немає ресурсів, оскільки йде війна, а по-третє – у них велика кількість юридичних обмежень. Потрібно будувати приватно-державні партнерства. І такі партнерства потрібно починати будувати зі стартапів.

 

Вас не лякає масштабність і невпорядкованість тієї галузі, в яку Ви залізли і почали активно ворушити?

Мені здається, що ми взагалі живемо в епоху керованого хаосу. Просто потрібно стежити за тим, де ти в цьому хаосі береш на себе відповідальність, а де – ні.

Відповідальність не лякає?

Ні. Адже нас в галузі багато, на всіх цих людей можна покластися.

Є стереотип, що люди зі світу ІТ – дуже відірвані від реальності і живуть у своєму світі. Але судячи з Вашого стартап-інкубатора – це не так ...

Насправді, це – правда. На щастя, я не один з них, я не айтішник. Я просто знаю, як з ними спілкуватися. Потрібна максимальна емпатія.

Ви самі себе успішним вважаєте?

Ні, звичайно! Я ним ще стану. Зараз ще є багато того, що потрібно зробити.

У чому Ви вважаєте себе першим?

По суті, все, що ми робимо, – воно є першим в Україні. До всього можна зробити приставку "вперше в Україні".

Віддачу відчуваєте?

Так. У вдячності людей.

 

Були якісь провали, які дали можливість розвиватися далі?

Великих провалів не було.

Мені здається, що найскладніше в Україні – побудувати партнерства між різними людьми і організаціями. Це якось дуже важко українцям дається. У нас, в 1991, добре виходить будувати багатосторонні партнерства, в рамках яких є і держсектор, і громадські організації, і бізнес. І все це замішано на людському факторі й іноді не спрацьовує, тому що старанність кульгає або не вистачає бізнес-освіти. Мені здається, нам всім ще потрібно дуже багато вчитися. Вчитися управляти бізнесом, відносинами, вчитися бізнес-етики. Рівень бізнес-культури в Україні – те, що заважає рухатися дуже багатьом проектам.

Вам подобається шукати нестандартні рішення?

Звичайно. Це очевидна конкурентна перевага.

Ви майже не відділяєте себе від роботи ...

Вона дійсно займає дуже багато в житті. Досить яскравою перемогою для мене був момент, коли проголосували закон про відкриті дані. Складно було уявити, що група волонтерів може на щось вплинути в цьому питанні. Не думали, що у нас не вийде, але і не думали про те, як це буде, якщо вийде. Просто робили це за підтримки Адміністрації Президента, пізніше з Кабінетом Міністрів. Але коли закон все ж прийняли, я прочитав у новинах і навіть не повірив спочатку, що це сталося.

 

Чому відкриті дані так лякають держсектор?

Корупція. Нерозуміння, що таке відкриті дані в принципі. Схеми з торгівлі інформацією.

Не було бажання просто кинути це все?

Звичайно, було. Багато разів. Сідаєш ввечері і думаєш: "Навіщо взагалі це все, якщо воно нікому не потрібно?". Але потім розумієш, що це потрібно людям по інший бік барикад.

Віддача "з барикад" була?

Звичайно. Підходили, писали, дякували, допомагали, підтримували, просто приходили в гості до нас в офіс.

Не шкодуєте, що не залишилися в США?

Поки ні. Далі – подивимося.

Ви відпочиваєте взагалі?

Рідко, але так.

 

Як?

Вейкборд, сноуборд, скейтборд. Все, що пов'язано з дошками. Люблю пластинки і діджеїнг. Ось недавно виступав на відкритті одного з поверхів у ЦУМі.

Найбільший кайф у роботі – це що?

Це момент перед відкриттям якоїсь чергової ініціативи. Коли розумієш, що все готово і залишилося просто офіційно перерізати стрічку і запустити процес. Неважливо, відкриття чого – нової програми, випуск нових стартапів, відкриття нового офісу. Старт чогось нового, коли пазл вже зібраний, – ось це найкласніше відчуття.

Універсальна формула успіху існує?

Універсальної – немає. У кожного вона своя. Ми звикли давати відповіді на виклики. Ось, власне кажучи, ми їх знаходимо і намагаємося підібрати якісь рішення. Потім вже вибираємо, комерційна це буде модель, грантова чи ще якась. Ми робимо проекти, виходячи з того, наскільки сильно вони можуть вплинути на ту чи іншу сферу.

 

Якби Ви нинішній зустріли себе-початківця, що б Ви собі порадили?

Я б порадив працювати швидше. Не відволікатися на тих людей, які не можуть, не хочуть, не готові допомагати. Працювати потрібно виключно з тими, хто хоче таких же змін, як і ти.