Халпахчі: Коли я йшов у "Молодість", я розумів, що це назавжди
09:00, 18 квітня 476

Генеральний директор КМКФ "Молодість" Андрій Халпахчі – людина-легенда, який багато зробив для розвитку української кіноіндустрії та її популяризації у світі.

Про те, як зробити своє захоплення власною професією і при цьому не розчаруватись у ньому, що потрібно, аби досягти першості у своїй роботі та що змінилося в українському кіно – читайте у його інтерв’ю сайту "24".

Халпахчі: Коли я йшов у "Молодість", я розумів, що це назавжди - фото 37

 

Про Вас пишуть, що Ви – кіноман міжнародного класу. У кіноманів є класифікація?

Це просто красива фраза. Інша справа, що починаючи кінодіяльність, було важливо мати міжнародні зв'язки. Зараз ми готуємо Каннський фестиваль, і вже величезна кількість людей їде туди: продюсери, журналісти, організатори, відбірковці.

25 років я був єдиним представником України на Каннському кінофестивалі. Хтось цікавився Україною, комусь її треба було представити, тому міжнародні зв'язки зав'язувалися багато років. Багато років вони існують. Тому це міжнародний рівень.

А Ви – кіноман?

Важко сказати. Я був кіноманом, коли не займався цією професією. Тоді це було для себе, для ознайомлення, задоволення. Коли ти дивишся кіно з метою відбору для фестивалю, прокату чи інших професійних напрямків, то вже – робота.

Крім того, кінематограф трохи змінився. Я відчуваю себе кіноманом, коли дивлюся старе класичне кіно, і роблю це з задоволенням. Вчора прогортав програму французької Сінематеки, там більше 25 кінозалів. Вони дають цикли і такі каталоги на квартал. Ось весна в Сінематеці. Щось я бачив, щось хотів би передивитися. У тому напрямку я – кіноман. Сучасне кіно такого задоволення не дає.

Халпахчі: Коли я йшов у "Молодість", я розумів, що це назавжди - фото 29

 

Чому?

Дещо впав рівень сучасного кінематографу. Він не дотягує до 60-х років минулого сторіччя, чи до фантастичного американського періоду 40-50-х. Сьогоднішнє кіно більш технологічне, але меншою мірою – художнє.

Через масовість?

Поділення на масове чи арт-хаусне кіно є штучним, як на мене. Є гарне кіно і є – погане. Така комедія, яка у нас ішла під назвою "В джазі тільки дівчата" – це масове кіно чи арт-хаусне? Бо це вишукане кіно, і з цієї точки це – арт-хаус.

Я би сказала, що це класика.

Класика. Але зроблена для масового кіно. Є така фраза Чапліна, яку любить цитувати Єжи Гофман: "Я роблю кіно для Ейнштейна і для кухарок". Це, напевне, найбільш досконалий вид мистецтва — зробити кіно для всіх. І це – найбільш важке завдання.

Зараз воно вже не таке – не для Ейнштейна й кухарок?

Такого рівня кіно майже немає.

Халпахчі: Коли я йшов у "Молодість", я розумів, що це назавжди - фото 28

 

Кіно сьогодні – це бізнес чи мистецтво?

Кіно завжди було бізнесом. Будь-яке справжнє мистецтво є бізнесом. Опера – це бізнес. Живопис – це бізнес. Пікассо чудовий бізнес зробив на своїх роботах. І кіно – це бізнес. Просто є дешевий бізнес, а є мистецький.

Український кінематограф сьогодні який?

Багато років був ніякий. Згадувалися тільки великі традиції українського мистецького кіно. Багато причин тому, що він був ніякий. Як кажуть французи, які продукують щороку майже 300 фільмів: дай боже, щоб серед 100 фільмів хоча б один був шедевром. Треба мати хоча б 100 фільмів, щоб мати один шедевр. А коли знімалися 3 фільми, потім навіть 15 – це дуже мало.

Але сьогодні українське кіно виходить на належний рівень. Принаймні, нові фільми, які ще не виходили на екрани. Такі як "Мир вашому дому". Це якраз фільм, який зачепить і маси, і має сподобатись інтелектуалам. Інша картина, яка мені дуже сподобалась, – це словацько-українська копродукція "Межа". Дуже цікава історія про входження Словаччини до Шенгену, і про те, як люди жили контрабандою і спекуляцією, яка відбувалась на кордоні. Ще один цікавий дебют Аркадія Непиталюка – "Припутні". Це історія невеличкого містечка, з чудово зробленими характерами. Сподіваюсь, фільмів буде ще більше, тому буде з чого обирати.

Ще важливе завдання – щоб український глядач повірив в українське кіно, не тільки я.

Халпахчі: Коли я йшов у "Молодість", я розумів, що це назавжди - фото 30

 

Коли ти можеш заробляти тим, що любиш робити — це велике щастя. Ви щаслива людина?

Поняття щастя — це відносна річ. Мабуть, недалекі і дурні люди відчувають себе завжди щасливими.

Так, робота має годувати, так чи інакше, але це не самоціль, щоб багато заробити. Але ця робота, дійсно, приносить задоволення, бо це і міжнародні зв'язки, спілкування з цікавими людьми. Я не думаю, що людина народжується для щастя. Людина народжується, щоб жити і щось робити. Але треба знаходити задоволення у всьому, що ти робиш.

Успішною людиною Ви себе вважаєте?

Щось зробив. Виміри успішності різні.

Для Вас особисто виміри які?

Визнання. Є дуже щасливі моменти, наприклад, на фестивалі "Молодість". Коли дуже тяжко ми його готуємо, з обмеженим бюджетом, складнощі якісь організаційні виникають. Але коли я саме представляю фільми, виходжу до аудиторії і бачу, що зала повна, і бачу обличчя, яким це цікаво, розумію, що зробив роботу для тих, кому це потрібно, – дійсно отримую задоволення. Це те, що можна назвати успіхом. Безумовно, у моєму житті є нагороди. Недавно мене нагородили найвищим орденом Угорщини за багаторічне пропагування угорського кіно. Це такий приємний момент.

Халпахчі: Коли я йшов у "Молодість", я розумів, що це назавжди - фото 34

 

У дитинстві ми всі мріємо про щось несамовите. Я був досить амбітною дитиною, кращим учнем у школі, всього досягав, але мрія була — стати знаменитим на весь світ. Цього не вийшло. З роками зрозумів, що це не найважливіше. Є повага у своєму середовищі, є певна впізнаваність за його межами. Це дуже приємні моменти, які свідчать, напевне, про успішність.

Ви кажете, що не вийшло стати відомим. Але ж вийшло.

Мріяв бути найвідомішим. У дитинстві мрієш якнайбільше, якщо мріяти — то ні в чому собі не відмовляти.

Спочатку міряв бути Ейнштейном, дійсно великим. Про кіно мріяв пізніше, не у ранньому дитинстві. Мабуть, в ранньому дитинстві мене більше цікавив театр, який я люблю і досі, і опера. Але, на жаль, не маю слуху і не співаю, або співаю, але так, щоб ніхто не чув. Є якісь критерії — найвідоміший режисер, найвідоміша кінозірка. Все-таки організаційна робота у кіно трохи на узбіччі, не так помітна.

Але не менш важлива.

Безумовно. Тому й отримуєш задоволення від того, що робиш роботу, яка комусь потрібна, яка тобі цікава. Хоча складові цієї роботи не надто цікаві – ходіння по спонсорах, державних установах. Але творча складова – більш цікава. Зараз є партнери на фестивалі, які, сподіваюся, будуть більше займатися за мене і організаційною, і фінансовою складовою фестивалю, а я вже буду творити.

Халпахчі: Коли я йшов у "Молодість", я розумів, що це назавжди - фото 31

 

Якщо говорити про організацію саме "Молодості", для Вас особисто що у цьому процесі є найважчим?

Безумовно, фінансова складова. Творча теж не легка, бо не завжди можеш отримати фільми які хочеш показати. Тут є своя проблема – відсутність в Україні розвинутого ринку. Чому всі хочуть представити свої фільми на Каннському фестивалі? Тому що це є сходинка до ринку. Особливо якщо фільм потрапив у конкурсну програму. Тоді його купують не лише міжнародні дистриб’ютори, а й французькі. Ті ж фільми, які представляємо ми, дуже рідко потрапляють у прокат. Здебільшого вони потрапляють у кінопрокат московський, бо український прокат – колоніальний. І це є велика проблема нашої кіноіндустрії. У нас же не всі зацікавлені демонструвати свої фільми, бо вони знають, що потім вони не продадуть їх в Україні.

Але найбільш складна частина – фінансова складова. Державне фінансування дуже обмежене. Загалом фестивалі фінансуються з трьох частин: державний бюджет (30%), місцевий бюджет (30%), спонсорський бюджет (30%) і ще 10% завжди складає бокс-офіс – продаж квитків на фестивалі. На жаль, у нас більш вагома фінансова участь є спонсорська, а це нелегка справа.

Як тоді в не надто сприятливих для існування умовах "Молодість" досі залишається першим кінофестивалем країни?

Я дійсно вважаю, що це найголовніший кінофестиваль країни. Це визнає більшість людей. Власне, в цьому і є моє досягнення.

Халпахчі: Коли я йшов у "Молодість", я розумів, що це назавжди - фото 32

 

Утримувати першість?

І першість. І робити фестиваль кожного року. Бо коли підходить момент початку, все валиться, думаєш, що грошей не вистачає, потім його робиш – це великий фокус. Зробити з певної рідини кулю – це не так просто. Але виходить. Кожного року. І цим ми пишаємось.

І в чому секрет?

У наполегливості. Пам'ятаєте стару пісню Висоцького: "Если я чего решил – выпью обязательно"? Так і з фестивалем. Вирішили і робимо.

У який момент Ви зрозуміли, що успіху нарешті досягнуто?

Це сам момент фестивалю. "Молодість" успішно відкрилась, є цікавість преси і загалу. Тоді я задоволений, що ми це зробили. Тому що з дитинства я був амбітним і хочеться більше зробити. Хочеться піднімати цю планку. Здається, що ми ще не досягли того успіху, якого маємо досягти.

Халпахчі: Коли я йшов у "Молодість", я розумів, що це назавжди - фото 35

 

Ніколи не хотілось все це кинути і сказати "Та ну її, ту організацію, піду творити"?

Багато разів. Бували моменти, коли доходило до тої межі, що приймалося рішення піти.

Що тримало?

Те, що вважаю, що я ще не досяг тої планки, яку б хотілося на фестивалі взяти. Сьогодні є і інше. Збільшується кіновиробництво і це іде на користь фестивалю. Бо він є дзеркалом кіноіндустрії.

Я отримав іншу освіту, багато займався інженерною і викладацькою практикою. Непогану загальну і культурну підготовку отримав. Є можливість займатися іншою справою. Є люди, як наші чиновники, яким після того, як їх звільнили із їхнього крісла, лишається чи на цвинтар іти просити милостиню, чи невідомо що робити. Я, на щастя, можу робити ще щось, окрім як займатися фестивалем. Але мені це цікаво. Більше ніж 25 років витрачено на розвиток фестивалю і хочеться робити його ще кращим.

Тобто, все ж тримають амбіції?

І амбіції. І нереалізована до кінця задача.

Халпахчі: Коли я йшов у "Молодість", я розумів, що це назавжди - фото 33

 

Як людина із амбіціями і досвідом їхнього задоволення, що би Ви порадили молодим людям, які прагнуть стати першими у своїй галузі?

По-перше, трохи обмежувати свої бажання. Не обов’язково бути зовсім першим. Не прагнути, аби професія, особливо – у мистецтві, була суто заради того, аби робити великі гроші. Любити свою справу. Не обмежуватися лише колом кінематографу. Потрібно бути людиною високої культури: багато читати, слухати музику, ходити у театри, цікавитися живописом.

Колись великий режисер Вісконті сказав іншому великому режисерові Фелліні: "Федеріко, ти чудовий режисер. Але тобі все ж не вистачає культури". Навіть якщо фільми їхні порівнювати, видно, що Вісконті мав величезний запас культури, який збирався поколіннями. Тому не потрібно обмежувати себе у сприйнятті культури. Це – базова основа для будь-якої, особливо творчої людини.

Халпахчі: Коли я йшов у "Молодість", я розумів, що це назавжди - фото 36

 

Андрій Халпахчі сьогодні і Андрій Халпахчі 25 років тому, який щойно очолив "Молодість". У чому різниця?

Ви починали з того, що я кіноман. Коли я змінив професію і кіно перестало бути просто хобі, моя дружина сказала: "Дуже скоро ти почнеш його ненавидіти". Безумовно, є різниця: коли ти приходиш у кінозал, як до храму, в очікуванні зустрічі з великим мистецтвом, і коли ти приходиш на роботу, бо тобі треба обов’язково подивитися цей фільм. Зараз я іду дивитися українські фільми як належне. Це різниця.

Але не змінилося розуміння того, що я працюю не лише, аби отримати насолоду, а і тому, що це потрібно зробити, що це вже складова життя. Але коли я йшов у "Молодість" я розумів, що це не на рік, і не на два, а назавжди.

задати питання

Зацікавила історія успіху? Не баріться – запитайте спікера про те, що вас найбільше зацікавило в його історії.

Поставте своє запитання головному герою тижня, і, можливо, саме ви отримаєте в нагоду можливість поспілкуватися з ним за ланчем у столичному ресторані.