Караванська: Я противник того, щоб хтось себе вважав середньостатистичним
08:00, 15 травня 4622

Насичене інтерв’ю з однією із найуспішніших і найвпізнаваніших українських кутюр’є – Оксаною Караванською – про любов до себе, одяг, вишиванки, невпевненість українських жінок і важливість таланту та везіння.

Моє враження, що всі Ваші роботи – це прохання до жінок любити себе. Це так?

Однозначно!

Чому саме так? Українкам не вистачає любові до себе?

Думаю, тут, у першу чергу, ноги ростуть від Західної України. Західноукраїнська жінка є дуже виняткова, вона, якщо можна вжити це слово, трохи закріпачена,дуже консервативна і дуже невпевнена в собі. Не можу пояснити, чому так сталося. Здавалось би, що західноукраїнська жінка – це є правильний носій українськості протягом багатьох століть. Але тим не менш. Галицька жінка є достатньо закомплексованою. Багато таких моментів я спостерігала і в українських жінок в принципі.

Караванська: Я противник того, щоб хтось себе вважав середньостатистичним - фото 138

 

Ота зовнішня картинка закомплексованості, яку я бачу, проявляється або у катастрофічному виклику в одязі, від якої з’являється певний несмак, або ж навпаки зажатість, ніби жінку закрили в футляр – чорна спідничка, біла блузочка, така скромність, що от і до церкви, і до роботи, і всюди решта. Я багато років, відколи тільки почала працювати дизайнером, хотіла для себе відкрити цей феномен – чому українська жінка отака, чому їй бракує любові до себе?

Відкрили?

Я не маю відповіді на це питання. Мої роздуми – що, можливо, ноги ростуть від Галичини і від чоловіків. Але це дуже поширене явище. Можливо, це накладення радянських пережитків. Я от зараз собі згадала: коли я на третьому курсі робила першу свою ніби промислову колекцію, мені сказали "Вы должны делать одежду для среднестатистической женщины". От "среднестатистическая женщина" – що це таке? Поясніть мені хто-небудь! Це як тумбочка у тому анекдоті, аби пиво було зручно ставити, чи як?

От це мене тоді порвало. Певно, у той момент і з’явився мій перший виклик, що не має середньостатистичної жінки. Неправда це! Якою би жінка не була – її так Бог створив, змирися з цим. Не кожному дано, аби ноги росли від тридцять другого зуба, у когось вони ростуть просто із попи. Це не значить, що жінка від того гірша. Не потрібно бути копією якихось стандартів. Завжди треба у собі знайти щось таке, за що ти почнеш себе потрошку любити. Далі воно просто все назбирується і тоді стає легше жити.

Караванська: Я противник того, щоб хтось себе вважав середньостатистичним - фото 139

 

Ви сама в собі це "щось" шукали?

Мені пощастило. Я не шукала цього в собі. Так склалося, що мене батьки дуже правильно виховали. Мама завжди дозволяла ходити так, як я хочу, у тому одязі, який мені подобався. Не прививалися мені ці комплекси, що щось мені личить, не личить, пасує, не пасує, треба, не треба, доречно, не доречно. Вона дуже правильно психологічно вирішила, що краще, аби я все це пройшла.

Я таких комплексів не мала і я бачила, наскільки мені набагато легше жити, аніж, наприклад, моїм товаришкам, які працювали модельками, які були вродливі до неможливості, мали бездоганні тіла, а щастя не мали. Вони були красиві – і все, впевненості у собі не мали. А я мала впевненість і мені було все байдуже. Я знала, що достатньо освічена, начитана, вільно володію двома іноземними мовами, вмію і в теніс грати, і на лижах кататися, і плаваю гарно, і читала практично все, що у свій час видавалось. Зрозуміла, що те, що у мене в голові, насправді, важливіше за те, що у мене ноги не такі красиві, як у моїх товаришок. Я завжди була дуже популярна, дуже успішна. Мої однокласники завжди дивувалися – ну як? Та Караванська – вона ж крокодил нємножко, чого за нею хлопці косяками ходять? Та тому, що я відчувала в собі впевненість.

В роботі це допомогло?

Так, дуже. У мене не було жодних сумнівів і навіть п’ятихвилинних вагань, чи треба це робити чи не треба. Завжди була впевнена, що як мені інтуїція каже, так і маю робити. Всі мої товаришки, які вчилися зі мною в академії, яких я вважала талановитішими від себе, вони розтеклися в цьому модному просторі.

Караванська: Я противник того, щоб хтось себе вважав середньостатистичним - фото 137

 

Зараз Ви вважаєте себе успішною людиною?

Я в принципі вважаю себе успішною людиною. В усіх аспектах. Успішна я напевно тому, що я отримую від життя задоволення. В цьому, напевно, мій найбільший успіх, тому що у наших реаліях інколи це дуже тяжко.

Ви коли починали працювати, ставили собі за мету допомогти іншим жінкам знайти впевненість у собі?

Напевне, саме через це я і не стала дизайнером, який просто створює колекції прет-а-порте, я є той дизайнер, який називається кутюр’є. Фактично, це – кравець, людина, яка працює індивідуально.

Так, набагато простіше зробити свою лінійку, запустити її в масовочку, продати, отримати гроші і творити щось собі далі. Мені значно цікавіше працювати індивідуально і створювати свої колекції для конкретної людини, про яку я вже знаю.

Такий індивідуальний підхід Вам не завадив стати однією із найбільш відомих українських дизайнерів….

Просто я страшний трудоголік, тому мене вистачало і туди, і туди.

Рецепт успіху – у чому?

Звичайно, що доля таланту мусить бути. Це обов’язково. Невпинний оптимізм і трудоголізм. Оце і є рецепт успіху. І мікромаласенька доля везіння також обов’язково потрібна, без неї буде значно важче.

Караванська: Я противник того, щоб хтось себе вважав середньостатистичним - фото 146

 

Вам ніколи не хотілося налагодити масовий потік виробництва?

Я це вже зробила. Свого часу, закрила всі магазини, зрозуміла, що мені не цікава масовка, включила мозок, дякувати батькам-математикам – голова трохи працює. Прорахувала, що можна було би зробити, аби трохи себе клонувати. Тому зараз ми робимо такі капсульні колекції і просто називаємо їх прет-а-порте. Ті речі, які робляться для однієї людини – вони є от-кутюр і вони більше не повторюються. Тому що це моя порядність і моя відповідальність перед моїм клієнтом.

Тобто, Вам особисто напрямок от-кутюр цікавіший?

Однозначно! Я – класичний кутюр’є.

Чому не прет-а-порте?

Напевно, дався в знаки той жах з Академії мистецтв про оцю уявно середньостатистичну жінку. Тому що коли ти робиш прет-а-порте, все одно розраховуєш на якусь середню жінку, яка це буде купувати. Ти не можеш її прорахувати. Ну, нецікаво.

Середньостатистичних жінок не існує?

Однозначно ні. Я категоричний противник того, щоб хтось себе урівнював до середньості.

Караванська: Я противник того, щоб хтось себе вважав середньостатистичним - фото 141

 

Українська вишиванка стає дедалі популярнішою у світі. Чому?

Та вона вже давно стала. Перший і основний секрет її популярності – у неймовірній красі української вишиванки. Другий секрет – неймовірна кількість орнаментів, рисунків і вишивок з усіх регіонів України. Вони всі настільки між собою різняться! Це ж неймовірне розмаїття! Третє – всі ті неприємні моменти, які відбуваються у нашій політиці, те все, чого зазнає Україна у світі, сьогодні, звичайно, вже не стоїть на піку і на часі. Але тоді, коли весь світ хотів підтримати Україну, він звернувся до культури, до її історії, її витоків. Коли люди бачать українські вишиванки, вони просто не можуть відмовити собі у тому, аби придбати таку красивенну річ.

Одяг – це елемент культури?

Культури країни чи культури внутрішньої?

І те, і інше.

Я б сказала, що у першу чергу одяг – це елемент маніпуляції. Звичайно, коли людина культурна, то їй важче маніпулювати одягом, тоді вона має мати якусь хитринку всередині.

Для країни це, однозначно, – право називатися країною певного рівня. Якщо говорити про ті самі вишиванки – ми показали світу всю ту красу, красу, яка створювалась не знаменитими художниками, а створювалось українською пересічною, абсолютно звичайною жінкою, яка сиділа вечорами і вишивала абсолютно те, що їй у голову ішло. Якщо не мала сильного таланту до вишивання, то передирала візерунки у подружок.

У мене бабця дуже красиві вишиванки вишивала, і вона мені розказувала, що рисунки свої вона нікому не давала. Коли вона ішла до церкви, то її товаришки стояли з листочками і просто перемальовували. Це те, що є загально побутове, народне, загальноукраїнське. Коли народ вміє створювати таку красу, то він уже є високого культурного рівня. Тобто, країна заслуговує на право називатися культурною.

Караванська: Я противник того, щоб хтось себе вважав середньостатистичним - фото 143

 

Чому Ви обрали саме одяг як об’єкт своєї роботи?

Я його не обирала спеціально! Це було ще від глибокого дитинства. Скільки себе пам’ятаю – я малювала, причому – все підряд. Яскравий спогад із дитячого садочка – до мене черга всіх моїх подружок, кожній я малюю принцеску і кожна принцеска, звичайно, в іншій сукні, бо не можна ж повторювати!

Коли я вчилася в школі, такого слова "дизайнер" не існувало. У дипломі Академії мистецтв у мене записано, що я – модельєр-технолог. Тато – вчений, професор, мама – викладачка математики, і у них донька, яка малює – це був нонсенс. Малювати можна було для себе, але при цьому просили вибрати нормальну професію. У нас були страшні скандали. Я кинула заняття фізикою і математикою, пішла по-тихому ходити до художника. Тато, коли довідався, що я прогулюю одні заняття і ходжу на інші, уже прийняв правила моєї гри. Мама довго не могла цього пережити.

Батько мене похвалив перший раз, коли минуло більше 20 років моєї кар’єри, був показ колекції на "Альфа-джазі" і мені дозволили у Митрополичих садах зробити те, що я вважаю за потрібне. Він аж тоді сказав, що так, я не даремно життя прожила і робила те, що я роблю. Я не вибирала цю професію, вона сама мене вибрала. Мені дуже пощастило: у мене співпало моє хобі, те, що я страшно люблю робити і без чого життя не уявляю, із моєю професією.

Математика допомогла?

Вся та тригонометрія і геометрія, якими мене тато мордував у дитинстві, точно не пройшли даремно. Відчуття пропорції, відчуття пропорції тіла дає про себе знати. Тому в мене сукні такі конструктивні виходять.

Караванська: Я противник того, щоб хтось себе вважав середньостатистичним - фото 144

 

Ви не шкодували, що не залишились у Європі?

Ніколи. Перша моя пропозиція була з Лондону, мені пропонували достатньо високу зарплатню за роботу дизайнером, я навіть їздила туди на співбесіду. Це не була якась супер-мега-фірма, була нормальна хороша фірма, типу "Naf-Naf", які займались виробництвом одягу хорошого середнього класу. Побувавши там – я злякалась.

Чого?

Злякалась самої роботи, відповідальності. Я виросла на тому часі, коли не було в Україні нічого взагалі. Коли я шила весільні сукні товаришкам із тюлі, яка присилалась з Америки. Ця повна відсутність всього дала страшний поштовх умінню вигадувати з нічого. Зіпсувати круту тканину важко. Якщо нормальна дівчина, з нормальною фігурою, то що би ти на неї не пошив з хорошої тканини – то буде вже 90% успіху. У нас не було нічого. І коли в Лондоні мене завели на склади, де були десятиметрові полиці з мільйонами видів тканин, я просто злякалась, що не справлюся з такою кількістю і вибір мене погубить. Тому я поїхала перший раз, поїхала звідти геть.

А другий раз?

Я приїхала в Париж уже із розрахунком, що буду там показуватися, мені сказали, що для того, аби показуватися в Європі, треба там жити. Тоді ти відчуєш, що їм треба. У той момент я другий раз злякалася, бо не захотіла там жити.

Караванська: Я противник того, щоб хтось себе вважав середньостатистичним - фото 145

 

Колись Ви розказували, що показ в рамках конкурсної програми, яку оцінював Пако Рабан – це був Ваш провал…

Страшний, при чому!

Чому?

Було більше 450 учасників, і я опинилася на передостанньому місці. Тому що я була халявщиця, я була студентка і думала, що так, як ми в Академії робимо лівою рукою через праве вухо – там теж так можна, бо головне – це ідея. Дошивала колекцію в поїзді до Таллінна! А виявилося, що оцінювали все повністю і дуже серйозно.

Насправді, це була така наука, яка мене змоделювала на майбутнє повністю!

А тоді як сприйняли цей провал?

Ну! Сльози, обурення. На саму себе. У мене є дуже серйозний позитив у житті – я дуже самокритична. Я дуже довго нікому про цей провал не розповідала. Почала говорити, напевно, років аж через 10, коли почала ставитися до нього з іронією. Але це була наука і я зробила із неї правильні висновки.

Якщо говорити суто про професійну кар’єру, чим Ви пишаєтеся найбільше?

Напевно, тим, що я не залізла у жорстку промисловість і голе заробляння грошей у своєму бізнесі. Я цим дуже пишаюся. Не женуся за тим, щоби дуже багато заробляти, женуся за тим, щоби отримувати насолоду від того, що я створюю. Коли я бачу очі людини, яка стоїть у моєму одязі, і вона сяє – я цим дуже пишаюся!

Було важко?

Мій чоловік має зовсім інше бачення цього бізнесу: ти робиш, продаєш, знову робиш, продаєш, заробляєш гроші, і це те, для чого ти все це робиш. Я пішла на поводу у нього і ми зазнали багато фінансових ударів. Приклад: за маленький бутік на Хрещатику ми платили 20 тисяч доларів за місяць. Уявляєте, скільки треба було продавати, аби це відбити? В один момент мені стало сили, коли я побачила, що все котиться, прийти до дівчат і сказати, що ми закриваємось. Це було дуже важке рішення, бо лишався і нашитий одяг і закуплені тканини. Але я знайшла сили і зупинила цей процес у той момент, коли він не встиг перекотитись у критичний.

Караванська: Я противник того, щоб хтось себе вважав середньостатистичним - фото 142

 

Тоді я для себе зрозуміла, що одна людина не може осягнути все. І зараз маю рівно ту кількість майстерень, за яку можу бути впевнена до кожного кроку. Якщо їх буде більше – я не зможу їх контролювати. Це дало мені можливість зараз бути тим, ким я є.

Яку пораду Ви нинішня дали б собі починаючій?

Менше лінуватися, більше вчитися. Тому що мій фах просто так не з’являється. Це не художник, який взяв в руки пензлі і від душі пішов валити. Це є робота із матеріалом, який заданий біологічно – це людське тіло і попри нього я не можу нікуди рухатись. Реально я років 5 кар’єри втратила на власну лінь і на не відчуття того, що треба вчитися правильно.

задати питання

Зацікавила історія успіху? Не баріться – запитайте спікера про те, що вас найбільше зацікавило в його історії.

Поставте своє запитання головному герою тижня, і, можливо, саме ви отримаєте в нагоду можливість поспілкуватися з ним за ланчем у столичному ресторані.