Олег Скрипка: У Франції я відчув себе українцем
08:00, 02 червня 494

Олег Скрипка – відомий український музикант, вокаліст і лідер гурту "Воплі Відоплясова". Засновник українського етно-року. 5 років жив і гастролював у Франції. Автор та організатор фестивалів, найбільший з яких – "Країна мрій". Ініціатор благодійних та волонтерських проектів.

Коли ви тільки починали, Ви уявляли, що станете знаменитістю?

Я собі нічого не уявляв. Просто було бажання співати. Були ідеї пісень. Вони аранжувалися спочатку на гітарі. Потім з’явився колектив, ми почали співати ці пісні, був розрив на сцені. Було дуже круто! Хотілося співати на сцені. Дуже швидко з’явилися пропозиції їздити по Радянському Союзу. Це була Прибалтика, Росія, Україна, Білорусь. І дуже швидко з’явилися пропозиції їздити за кордон. Все дуже швидко відбувалося. Я не думав, що я стану відомим. Якісь такі категорії мені в голову не приходили. Просто хотілося співати.

Потім я зрозумів, що для того, щоб співати, для того, щоб тебе запрошували, треба бути відомим. А потім ти розумієш, що це інструмент твоєї роботи – бути відомим. І ти вже зі своєю відомістю якось живеш. Ти вже не можеш просто піти в магазин і купити ковбаси. А з іншого боку ти розумієш, що люди тебе впізнають, вони слухають цю музику, їм це потрібно.

Якби я був екстравертом – це було б класно. А мені іноді хочеться бути серед натовпу, але в самотності. Ти ходиш, гуляєш вулицями. Коли я був студентом, я дуже любив гуляти Києвом. Ти гуляєш і думаєш про щось своє. Тепер я так не можу, потрібно фотографуватися і роздавати автографи.

Коли з’явився гурт "ВВ", ви майже відразу стали відомими. Спершу – в Україні, потім – у Франції. Завдяки чому, як думаєте?

Коли зародилася група "ВВ", було багато гуртів, які грали рок-музику в Києві, в Україні і в Радянському Союзі. Але саме в Україні небагато гуртів співало українською мовою. Це 1986 рік. Були "Брати Гадюкіни". У нас була така гримуча суміш: панк, рок, фольк – ми експериментували.

Олег Скрипка: У Франції я відчув себе українцем - фото 242

 

Я пам’ятаю, тоді були такі фестивалі. Дуже популярний був арт-рок, хард-рок був. Поп-музика була не така популярна. Ми експериментували з баяном. Саксофон у мене був, пізніше з’явилася труба. І коли ми приїхали до Франції на початку 90-х, це було супермодно. Тому ми у Франції і прижилися, бо так експериментували з фольклорною музикою. Це був рок-епатаж. Пізніше я зрозумів, що ми робили етно-рок, який на сьогоднішній день процвітає в Україні. Є багато гуртів, які роблять дуже якісну музику.

Ваш альбом "Музіка" в 1997 став музичним проривом в Україні. Так тут не співали, не виступали і не робили кліпів. Ви відчуваєте, що тоді вплинули на ціле покоління музикантів?

Тоді ми приїхали в Україну з дуже якісним матеріалом, зробленим за кордоном. Ми вже мислили як європейці і записувалися як європейці. Ми в професійній серйозній студії в центрі Парижа записали цей матеріал – оцей альбом "Музіка". Пізніше – альбом "Країна мрій". Ми приїхали і підписали з московським лейблом контракт і зняли з ними декілька кліпів. Тобто це був серйозний продакшн, коли в Україні тільки зароджувалася поп-музика.

Тоді я не думав про те, що я щось роблю першим. Тепер я розумію, що тоді ми дали поштовх, і тепер є це різноманіття, серйозна палітра музики. Ті гурти, які були, коли ми починали, – не збереглися. Можливо, ми збереглися тільки тому, що поїхали і потім повернулися.

Олег Скрипка: У Франції я відчув себе українцем - фото 243

 

Чого Ви навчилися у Франції?

Там були такі речі, які ми зараз тільки починаємо напрацьовувати. Музикант з менеджером тут мусить робити все – від дизайну футболок до запису пісень і фінансів. Це дуже багато. Ти не встигаєш, і не все працює, як ти хотів би. У Європі все дуже просто: є артист, і є менеджер. Через нього ти підписуєш контракти зі структурами, які відстежують твої права, роблять концерти, записують пісні, які займаються твоїм зовнішнім виглядом і тому подібне. Дуже багато всього. Всі працюють, всі зацікавлені. А держава стежить, як дотримуються твої авторські права. Це дуже комфортно. Ти можеш взяти відпустку і рік писати пісні.

Я багато чому навчився у французів. Вони дуже багато уваги приділяють деталям. Ти робиш пісню, розбиваєш проект на багато деталей, і в тебе виходить прекрасна картина. Ти робиш концерт і займаєшся звуком. А французи багато уваги приділяють світлу, декору, мізансценам, прописують сценарій навіть рок-концерту, і тоді це – справжнє шоу. Це мене багато чому навчило. Ми працювали, як французи, і вже з професійним підходом приїхали сюди, в Україну. Стали знімати так кліпи.

Як відрізнявся французький музичний світ від українського? Було таке, що Ви перенесли сюди?

Що добре у європейців – це висока творча комунікабельність, спільні проекти, спілкування, допомога. Це така серйозна творча спільнота, де ніхто не ворогує, всі один одному допомагають, і від цього галузь процвітає. Танцюристи з циркачами, театралами – це все перемішується і не має меж.

Олег Скрипка: У Франції я відчув себе українцем - фото 244

 

І ми тільки зараз це починаємо робити. Але у нас дуже високий потенціал не проявлений – починаючи ще від українського бароко і класики. Дуже багато талановитих людей, які мають голос, мелос, мають слух, мають талант виступати на сцені. Цим людям немає де виступати. Тому я роблю фестивалі, от зокрема дитячий благодійний рок-бал. Крім музикантів, є танцюристи, циркачі – хочеться це втілити на великій сцені. Хочеться зробити дитячий рок-фестиваль.

Чому Ви вирішили повернутися в Україну?

Вирішив повернутися в Україну, натхненний розквітом культури у Франції. Але це була французька культура. І в цій бурхливій річці ти або займаєшся французькою піснею, або опиняєшся на периферії, як якась екзотика. Ти не можеш бути на перших щаблях шоу-бізнесу у Франції. З усіх гуртів, що приїхали у Францію з колишнього Радянського Союзу, лишилися тільки ми, тому що це було цікаво французам – баян, суміш фольклору і образи козаків-анархістів.

За якийсь час ця хвиля вщухла, і ми повинні були вирішувати: чи лишатися у Франції, чи повертатися. Тоді, на початку 90-х, в Україні з’явилося телебачення, концертні майданчики почали прогріватися, з’явився якийсь звук, світло. Я приїхав з валізами. Це співпало з виходом альбому "Музіка", кліпу "Весна".

У Франції я себе відчув українцем. Отак сталося. Саме у Франції я спочатку вивчив французьку мову, потім я вивчив українську мову після французької. Саме у Франції я побачив, наскільки французи тримаються за своє, розвивають своє. Це такий базовий патріотизм, який у Франції досить поширений, а в нас поки що – екзотичний. Коли це не просто слова, гасла. Ти просто послідовно живеш у своєму середовищі, будуєш своє культурне середовище. Те, що там європейці роблять. Не знаю... Це можна назвати дорослішанням...

Олег Скрипка: У Франції я відчув себе українцем - фото 245

 

Ваше повернення було тріумфальним. Завдяки чому тоді відразу прийшов вибуховий успіх?

Багато факторів. Так як ми – ніхто не робив. Це було дуже авангардно, але воно впало на плодючу ниву. Суспільство було готове слухати рок-музику українською мовою, це зазвучало, і людям це сподобалось. Епатажність, мелодії, які запам’ятовуються, і та частка фольклору, яка в нас генетично живе.

Пощастило, що ми виїхали до Франції і що вчасно повернулися. Пощастило, що підписали контракт з московською компанією, бо українську музику хронічно не беруть на радіо, а наша музика спускалася з Москви, і вже автоматично як російська ставилась тут. І це спрацювало. І колектив "ВВ" – він же на сцені прокачує, це – енергія. В основі всіх явищ – енергія. Коли ти сцені даєш цей поштовх – він тобі вертається у вигляді любові, шани, уваги, поваги.

Що для Вас особисто значить успіх?

Успіх – це дуже індивідуальна штука. Є люди, які дуже критично ставляться до себе. Є такі, що навпаки – дуже поблажливо. Головне, знайти якийсь правильний баланс. Для мене важливо задовольнитися результатами своєї роботи. Ти маєш якийсь задум, потім ти його втілив, і потім ти спостерігаєш результати. Оце є успіх для мене. Оце є дійсно задоволення. Ти спираєшся на цей результат, і в тебе є новий задум, і ти йдеш далі.

Олег Скрипка: У Франції я відчув себе українцем - фото 246

 

А от фотографування, червоні доріжки – це соціальна така штука, яку набути легко, можна купити. І дуже легко втратити. Успіх – це та мана соціальна, на яку не можна спертися. А от можна спертися на свою творчість. Можливо, вона не так помітна для публіки, але вона є тою базою, фундаментом, на якому стоїть артист.

У Вас були серйозні невдачі, проколи в кар’єрі? Як із цим справлялися?

Було, неправильно інтерпретували мої слова. Проти брехні ти нічого не можеш зробити. Якщо не звертати увагу, то це забувається досить швидко. Падає кількість концертів, але треба йти далі. І це, на сьогодні, продовжується.

От, наприклад, я давав інтерв’ю "Комсомольській правді", коли ми презентували концерт 30-ліття "ВВ". І я розказував про це. А потім було питання: "Як ви ставитесь до пісні "Лабутени"?". Я сказав, що я ніяк не ставлюсь, бо не чув, а по-друге, якщо в країні війна, то захоплення російським контентом віддаляє від перемоги. Це було не критично до Шнура. А вони поставили в заголовок: "Скрипка критикує Шнура". А потім спитали Шнура, що він думає про Скрипку, і пішла ця хвиля. І все, що ми грали, наше 30-ліття пішло кудись в цьому інформаційному потоці.

Перетворення відомих людей у клоунів на сьогодні – це дуже актуальне. Це пішло з політиків, і нічого з цим не поробиш. Треба просто займатися своєю роботою.

Олег Скрипка: У Франції я відчув себе українцем - фото 251

 

У Вас були переломні моменти, коли ви круто змінювали життя?

Я дуже хотів бути науковцем і вступив у технічний інститут. Я щось неправильно розібрався, бо потім зрозумів, що я людина такого світу інтелектуального, емоційного і абстрактного, а конкретний технічний світ, паяти транзистори – не для мене. Але я дуже добре закінчив КПІ, пропрацював 3 роки, створив перший в Радянському Союзі GPS, а потім звільнився і вирішив стати музикантом. Я зрозумів, що в мене є бажання, натхнення і вже прихильники на той час. Тоді це було хобі, і я його перетворив на професію.

Було рішення повернутися з Франції. Було рішення вийти на Майдан. І вийти вдруге в 2013 році. Я відразу зрозумів, що буде литися кров, у мене, признаюсь, були видіння такі. Я відразу зрозумів, що це буде небезпечна історія. Я відразу зрозумів, що треба допомагати нашій армії, коли почалася війна. Іти на фронт стріляти – це не моє, а волонтерствувати, як мільйони українців, – так. Це було одне з найважливіших моїх рішень.

Є люди, які Вас надихають, з кого, можливо, брали приклад?

Кожна людина має свої сильні сторони і слабкості. Я ніколи не ідеалізував ні себе, ні своїх друзів, ні якихось великих людей. Брати когось за кумира – такого не було. Для мене, як для співака, дуже важливі голоси. Є багато талановитих композиторів, акторів, духовних людей. Захоплювався ідеями Махатми Ганді, як він зміг без війни, без агресії звільнити багатомільйонну країну. Самими ідеями і волонтерством, своїм місіонерством. Це дійсно захоплює.

Олег Скрипка: У Франції я відчув себе українцем - фото 248

 

Ви засновник багатьох фестивалів. Чому Ви почали цим займатися?

Ми втратили російський ринок. Останній концерт ми зіграли в лютому 2014 року. Це був клуб "Космонавт", набитий битком. Люди просто стояли на головах і російська епопея для нас закрилась.

В Україні у нас був серйозний ринок на Сході, в Донецьку, Луганську. У Криму ми не виступали – це давно для нас була закрита територія, і я давно зрозумів, що його, мабуть, відтягають, бо культурна жила була відрізана. І Україна стала бідніша. Стало багато концертів на Заході, але це не така кількість, як раніше. З’явилося більше часу для створення інших проектів, фестивалів і благодійних проектів. На сьогодні, благодійність дуже процвітає в Україні, і це дуже добре. Коли люди об’єднуються і з цього виходить гарний ефект.

Яким Ви себе бачите в майбутньому – через 20 років?

Я хотів би займатися музикою, співати на сцені. В дитинстві я любив дивитися по телевізору виступи артистів на фестивалях в Сопоті, Сан-Ремо. Співаки в супроводі розкішного оркестру співали – мені дуже подобалося це звучання. І як ми поверталися з Франції, я почав експериментувати з оркестрами – джазовими, естрадними.

Олег Скрипка: У Франції я відчув себе українцем - фото 250

 

І от зараз я започаткував проект – співати з оркестром народних інструментів. Ми поїдемо по Україні. І це такий великий мій сольний проект. Я займаюся українською піснею, українським романсом, естрадою класичною, і я зробив таку програму – усі ці пісні ми знаємо і шануємо, і вони мають вагу у світі.

От, наприклад, "Carrols of the bells" – це українська пісня. 100 років тому її виконали в Карнегі Хол, і американцям дуже сподобалась. Потім один українець зробив англомовну версію, і тепер це одна з головних колядок світу. Ми зробили такий вклад.

Є найвідоміша пісня світу досі, яка виконується більше всього. Її люди слухають і люблять в усьому світі – це "Очі чорнії". Вона написана полтавським автором Євгеном Гребінкою. Є переклад на понад десяток мов. Можливо, вона була українською, але ця версія не збереглась. Я зробив переклад українською. Я співаю цю пісню з оркестром. Там є й інші пісні, які склалися в таку змістовну програму. Вона важлива і для мене, і для розуміння українців у світовому контексті.

Як Ви змінилися від початку вашої кар’єри?

Той стиль музики, епатажний, який з’явився у групи "ВВ", – це була реакція на Радянський Союз, такий неявний протест совку робити, по-перше, фірмово, а по-друге, робити все несерйозно. Тоді ж все робилося на такому серйозі. І це був такий стьоб над пафосом і апломбом.

Олег Скрипка: У Франції я відчув себе українцем - фото 249

 

На сьогоднішній день є багато такої епатажної музики, і немає над чим приколюватися. Є дуже багато серйозних речей, які відбуваються на сьогоднішній день, про які, в принципі, треба говорити серйозно. І треба вибудовувати українську пісню, суспільство вибудовувати, тому я в першу чергу почав займатися цими фестивалями, будівництвом. Такі цеглинки класти чи цілі бетонні блоки. Скажімо так, я став набагато серйознішим.

Але "ВВ" – це все одно такий епатажний проект, там багато буфонади. Але в мене є поряд такі проекти, в яких я інакший.

Ви щаслива людина?

Я щаслива людина, тому що щастя – це коли ти здійснюєш свої мрії.

Як стати успішним артистом? Є якийсь рецепт?

Я думаю, що це не треба ставити за мету. Якщо в тебе немає мети стати успішним – ти станеш успішним. От така штука. Через любов ти займаєшся своєю справою і робиш усе, щоб ця справа процвітала. У тебе така ідея фікс, і ти викладаєшся. Тоді у тебе все в порядку.

задати питання

Зацікавила історія успіху? Не баріться – запитайте спікера про те, що вас найбільше зацікавило в його історії.

Поставте своє запитання головному герою тижня, і, можливо, саме ви отримаєте в нагоду можливість поспілкуватися з ним за ланчем у столичному ресторані.